• --
  • :
  • --
  • |
  • року



Територія розміщена у поясах передгірних дубових лісів з дуба скельного та букових лісів, в межах якого виділяють висотні смуги чистих букових лісів і ялиново-букових лісів). Дуб скельний поширений в трьох районах округи дубових, буково-дубових і дубово-букових передгірських лісів.
 
До поясу передгірних дубових, букових лісів відносяться південні схили Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта (до 450-500 м н.р.м.). Основним ценозоутворювачем виступає дуб скельний. В деревному ярусі ростуть бук, граб, ясен та ін.; у чагарниковому ярусі — ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовчі ягоди. У трав’яному покриві — осока волосиста (Carex pilosa),  ругло л залозиста (Dentaria glandulosa), медунка (Pulmonaria), чистець лісовий (Stachys sylvatica) та ін. На більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта поширені дубові бучини.
 
До південно-західних схилів Вулканічного  ругло ли’я приурочені угруповання з теплолюбного скельного дуба. Їх фітоценотичне ядро — група типів букових дібров (Fageto — Quercetum petraeae), зонально поширених на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта. Переважають у групі свіжі букові діброви, представлені асоціацією  ругло ли дібров (Fageto — Quercetum petraeae asperulosum), а на затінених місцях вологі букові діброви з домінуванням у трав’яному покриві зубниці  ругло лис (асоціація Fageto — Quercetum petraeae dentariosum). Пояс гірських букових і буково-ялинових лісів займає значну частину південно-західного макросхилу Карпат в межах помірної й прохолодної кліматичних зон на висоті 450-1100 (1450) м н.р.м. Оптимальною для росту бука є смуга чистих букових лісів, де він формує багатоярусні деревостани з поодинокими особинами явору, клена гостролистого, ясена звичайного, в’яза гірського.
 
Ценотична структура букових лісів набагато простіша дубових. Бук, завдяки вираженій тіневитривалості, утворює переважно чисті  ругло листа ст чи майже чисті клімаксові угруповання. Лише у менш сприятливих кліматичних умовах — на межі з поясами дубових і ялинових лісів, а також в екстремальних едафічних умовах (кам’янисті й  ругло ли ґрунти, круті схили) він формує змішані деревостани.
 
Фітоценотичне ядро формації — група типів чистих бучин (Fagetum sylvaticae). Ліси даної субформації поширені головним чином на північних схилах Вигорлат-Гутинського хребта у помірній й прохолодних кліматичних зонах. Вони формуються на  ругло листа ста  і потужних буроземних ґрунтах, що утворилися на твердих вулканічних породах — трахітах, андезитах та ін. Модонодомінантні бучини характеризуються простою ценотичною структурою. Частіше за все вони одно-двоярусні. Підлісок у них завжди відсутній, його ценотичну функцію у розріджених деревостанах ніби заміняє рясний підріст бука. Характерною рисою  ругло листа с чистих бучин є накопичення товстого шару підстилки (4-5 см і більше), яка повільно розкладається, що є однією з перешкод для природного відтворення інших деревних порід і сприяє тіньовитривалому буку у формуванні чистих деревостанів. Флористичний склад трав’яного покриву чистих бучин не багатий. В ньому нараховується 20-30 видів, серед яких домінують анемона дібровна (Anemonе nemorosa),  ругло л залозиста (Dentaria glandulosa), з. бульбиста (D. bulbifera) та інші ефемероїди. Чисті бучини характеризуються доволі великою типологічною різноманітністю. Евтрофні бучини поширені на родючих буроземах і їх деревостани вирізняються високою продуктивністю.
 
У межах свіжих і вологих евтрофних бучин вичленовані асоціації  ругло ли (Fagetum asperulosum), осокової (Fagetum caricosum pilosae), зубницевої (Fagetum dentariosum), живокостевої (Fagetum symphytosum), ожинової (Fagetum rubosum hirtae), переліскової (Fagetum mercurialidosum), безщитникової (Fagetum athyriosum) та  ругло лис бучин (Fagetum alliosum ursinae). Тут бук формує високопродуктивні фітоценози з запасом деревини від 400—500 до 600...650 м3 на 1 га. З висотою над рівнем моря погіршуються лісо рослинні умови для росту бука (знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш прохолодним). У приполонинній смузі біля верхньої межі лісу, де випадає більша кількість опадів, в більш бідних і холодних лісо рослинних умовах поширені свіжі, вологі й сирі  ругло ли й оліготрофні бучини. Тут поширені бучини квасеницеві (Fagetum oxalidosum),  ругло ли (Fagetum myrtillosum), аденостилесові (Fagetum adenostylosum), що відзначаються нижчою продуктивністю. Висока зімкненість деревостанів букових лісів перешкоджає розвитку під їх покривом трав’янистого ярусу.
 
Значне затінення у під кроновому просторі несприятливо впливає на збереження підросту бука. Крім того велику загрозу для виживання сходів у бучинах представляють  ругло ли гризуни, а також пізні весняні заморозки. Пониження температури до мінус 2-50 призводить до масової загибелі самосіву. У  ругло листа ста букових лісах надійний підріст часто відсутній. Найбільш сприятливі умови для відновлення бука формуються при зімкненості деревного ярусу 0,6-0,7 (Молотков, 1966).
 
Мішані букові деревостани формуються в тих екологічних умовах, де життєвість бука понижена. У теплих районах передгір’я поширені такі групи типів: дубово-букові (Querceto реtraeae—Fagetum) і грабово-дубово-букові (Саrріneto—Querceto-petraeae—Fagetum) ліси з дуба скельного, грабово-букові та грабово-ялицево-букові ліси. Характерними для скелястих форм рельєфу флішової зони є групи типів ясенових, яворових, в’язово-ясеново-яворових бучин і букових ясенин, яворин, і в’язово-ясенових яворин. Всі згадані угруповання мають важливе ґрунтозахисне значення та підлягають охороні. Субформація буково-яворові ліси формується на крутих схилах з щебенистими грунтами. Наявність явора сприяє активному розкладанню підстилки, завдяки чому у трав’яному ярусі переважають нітрофільні види.
 
Порівняно з дубовими та смерековими лісами бучини довго були поза сферою активного господарського впливу, що сприяло їх збереженню. Тільки, починаючи з минулого століття, під впливом монокультурного господарства, на місці букових лісів стали частково створювати монокультури смереки, які згодом виявились екологічно нестабільними.
 
Післялісові лучні формації гірського лісового поясу виникли на місці зрубаних дубово-букових, букових, буково-ялинових лісів. Вологий клімат сприяє багатству флористичного складу та високій продуктивності лучних формацій. Найбільш поширені луки з переважанням костриці червоної (Festuceta rubrae), мітлиці звичайної (Agrostideta vulgaris), костриці лучної (Festuceta pratensis), трясучки середньої (Brizeta mediae), конюшини лучної (Trifolieta pratensis). У смузі смерекових лісів поширені щучники (Deschampsieta caespitosa).
 
До річкових долин приурочені вільхові ліси з вільхи сірої (формація Alnetea incanae), які зростають на бідних супіщаних або несформованих ґрунтах. Характерною рисою  ругло листа ста є наявність у трав’яному покриві  ругло лис і монтанних видів. Переважаючими є чисті вільхові ліси, які невеликими ділянками поширені у вологих й сирих місцезростаннях перших річкових терас і заплав з намулисто-піщаними (з великим вмістом гальки) дерново-глеєвими грунтами, які характеризуються поганою аерацією. Як домішка у деревному ярусі може траплятися явір, ясен звичайний, ялина. Трав’янистий ярус багатий і нараховує до 30 видів, серед яких переважають гігрофільні, мезо- й евтрофні рослини. Чисті  ругло листа ст представлені наступними асоціаціями: сирим мезотрофним  ругло листа ста з трясучкою й осоками, сирі евтрофні  ругло листа ст з жіночою папороттю, а також вологі евтрофні сіро вільшаники з переліскою й шавлією.
 
У верхів’ях струмків чи потоків лісового поясу формується болотна рослинність. Це рідкісні для Карпат фітоценози, у складі яких панують реліктові види рослин, у тому числі, занесені до Червоної книги України (1996). Найбільша болотна екосистема даного регіону — болото Чорне Багно — розташоване на схилах гори Бужора на висоті 840 м н.р.м. і відноситься до оліготрофних верхових. Болото займає одне з провідних позицій у переліку оліготрофних болотних комплексів у зв’язку з потужністю торфових покладів та своєрідним рослинним покривом. Глибина торфових покладів складає тут до 5,9 м (рис. 3.5). Ще у 60-і роки минулого століття тут спостерігалося виразне підвищення центральної частини над краями до 3 м, яке сьогодні внаслідок осушування значно зменшилося. Поверхня болота  ругло листа ста з великими моховими купинами з помірним зволоженням, тобто без води на поверхні. Рослинність оліготрофна з мезотрофною окраїною. У складі мохового покриву значну роль відіграє Sphagnum acutifolium Ehrh. Трав’яно-чагарничковий покрив невисокий, дво- або триярусний, флористично бідний та одноманітний. Його складають в основному типові оліготрофні види — пухівки піхвові (Eriophorum vaginatum L.), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), ж. дрібноплода (O. microcarpus), росичка  ругло листа (Drosera rotundifolia), верес звичайний (Calluna vulgaris), андромеда (Andromeda polifolia) (Комендар, Фодор, 1960). Моховий покрив майже скрізь суцільний або майже суцільний (90-100%) і представлений в основному Sphagnum acutifolium, S. magellanicum та ін. Деревний ярус представлений пригніченими ялиново-березовим рідколіссям (Picea abies, Betula verrucosa, B. pendula). Верес звичайний майже відсутній на болотах України і тільки зрідка трапляється у Карпатах, тому збереження його у цьому типі біотопу дуже важливе.